Поль Рікер. Час та оповідь.

 

Рікер підкреслював онтологічну значимість історичного мислення, яке здатне створювати цілісну картину минулого та майбутнього. Для цього, перш за все, необхідно припустити, що властивість “вже минуле” радикально відрізняється від “ще не минулого”. У даному сенсі минула реальність того, що відбулося, розглядається як абсолютна властивість минулого, яка є незалежною від наших конструкцій та реконструкцій. Ця характеристика є спільною як для фізичних, так і для історичних подій, у дослідженні яких не можна обмежитись аналізом лише минулих подій та явищ. Історичне пізнання засноване на розумінні іншого. Розуміння пронизує всю роботу історика в тій мірі, в якій історія – це духовна пригода, до якої залучається вся особа історика; історія має для нього екзистенціальну значимість, і це надає їй всю її важливість, значення та цінність. Людина підходить до тексту не з єдиною та одноманітною моделлю пояснення, але з широким діапазоном очікувань. Таким чином, Рікер намагався реконструювати опосередковані відношення історії та оповіді, тобто виявити інтенціональність історичного мислення, що дозволяє історії зберегти свою орієнтацію на сферу людської діяльності та її основоположну часовість.

 

 

Про час у П.Рікера ви можете прочитати:

 

Рикер П. Время и рассказ / Поль Рикер; [пер. Т. В. Славко]. – М.; СПб.: Культурная инициатива, 2000. — (Книга света). – Т.1. Интрига и исторический рассказ. — М.; СПб.: Культурная инициатива, 2000.