Время в зеркале науки
Червень 2
 
Мудріший за все - час,
бо він розкриває все
 
Фалес 

Імануїл Кант (1724-1804 рр.)


Час є не що інше, як форма внутрішнього чуття, себто, має споглядання нас самих і нашого внутрішнього стану. Час-бо не може бути визначенням зовнішніх явищ: він не належить ні до форми, ні до положення і т.п.; навпаки, він визначає відношення уявлень у нашому внутрішньому стані
 
Імануїл Кант. Критика чистого розуму
 
Проблему часу Кант розглядав у тісному зв’язку зі свідомістю. Оскільки пізнання – це діяльність, яка є послідовною, то засоби діяльнісної свідомості необхідно фіксувати через поняття часу. Послідовність визначення предмету, за Кантом, зберігається та відображається свідомістю. Якби ми не запам’ятовували та не відтворювали тепер, коли мислимо, ми б не мали у свідомості образу. Реалізуючи синтез послідовності, свідомість зберігає минулі моменти часу, фіксуючи їх у мисленні. Таким чином, поза відношенням до свідомості, до суб’єктивної діяльності пізнання, не може бути жодного часу самого по собі. Час, як форма «внутрішнього чуття», не тільки обумовлює можливість уявлення про зовнішній світ, але й дозволяє сприймати внутрішній світ суб’єкта. Тобто, «внутрішнє чуття» репрезентує нас самих до таких, якими ми є. Кант, таким чином, став засновником доволі значимої філософської традиції дослідження часу у зв’язку зі свідомістю, як структури свідомості, а також форм та засобів свідомості часу, людської здатності «знати» час.
 
 
Про час у І. Канта ви можете прочитати:
 
Кант И. Критика чистого разума / И. Кант ; [пер с нем. Н. О. Лосский]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.