Время в зеркале науки
Червень 2
 
Мудріший за все - час,
бо він розкриває все
 
Фалес 

Мартін Гайдегер (1889-1976 рр.)


Присутність завжди має фактично власну «історію» та може таку мати, оскільки буття цієї сутності конституюється історичністю... Але під тезою «присутність історична»  розуміється не просто онтичний факт, що людина є більш або менш важливим «атомом» у машині світової історії та залишається гральним м’ячем обставин та подій, а висуває проблему: в якому сенсі та на підґрунті яких онтологічних умов до суб’єктивності «історичного» суб’єкта належить історичність як сутнісний устрій
 
Мартін Гайдегер. Буття та час. 
 
Гайдегер подолав традиційне у філософії розуміння часу, описуючи його не за допомогою ментальних структур, а досліджуючи його онтологію, виходячи з аналізу аналітики Dasein. Наголошуючи на історичності людини, філософ показав, що внутрішньою умовою можливості історичності як часового буттійного модусу є ніщо інше, як тимчасовість людського існування. Воно може мати свою історію лише остільки, оскільки конституюється самою історичністю буття. Людське існування є історичним за здатністю свого буття, яке кожний раз відбувається завдяки майбутньому. Так, лише завдяки тому, що людина усвідомлює свою скінченність, її існування завжди вже орієнтоване на майбутнє, на розкриття своїх власних можливостей. Лише виходячи з власної скінченності, людина може осягнути світ в його цілісності, з огляду на історичну взаємовизначенність буття та людини. Таким чином, на основі екзистенціальної майбутності людського існування Гайдегер вперше виявив онтологічну визначеність структури історичності та тематизував проблему єдності часу як розуміння у контексті культурно-історичного буття людини.
 
 
Про час у М. Гайдегера ви можете прочитати:
 
Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. В. В. Бибихин]. – М.: Ad Marginem, 1997.