На «прикладі класичного» Гадамер пояснював, яким чином минуле є кожного разу актуальним для відповідного теперішнього. Історичне дистанціювання не долається за допомогою великих зусиль, як це дає зрозуміти історична свідомість, але у класичному минуле завжди співпадає з теперішнім. У даній формі опосередкування минулого та теперішнього Гадамер бачив істинний спосіб історичного пізнання. В цій перспективі «часове дистанціювання» набуває особливого значення. Так, завдяки онтологічному повороту, який М. Гайдегер надав розумінню в якості «екзистенціала», лише виходячи із часової інтерпретації, Г.-Г. Гадамер осмислював часове дистанціювання у його герменевтичній плідності. Отже, час, перш за все, не є безоднею, яку неодмінно слід подолати, оскільки присутність минулого означає безперервність звичаїв та традицій.  Необхідно пізнати цю дистанцію у часі як позитивну та продуктивну можливість розуміння. Коли людина знаходиться на тій історичній дистанції та намагається зрозуміти якесь історичне явище, вона завжди опиняється під впливом діючої історії. Таким чином, історична свідомість опиняється у дієво-історичному переплетенні, що дозволяє виявити основоположні предумови, які спрямовують розуміння. Діюча історія не є чимось, що доповнює історичну подію, але є способом, яким минуле стає сучасним, яким минуле нас визначає. Якщо історія є процесом її впливу, то усвідомлення цього впливу є дієво-історичною свідомістю. Ця процедура потребує усвідомлення власної історичної ситуації, скінченності та історичності власної свідомості, що є завжди вже саморозумінням.

 

 

Про час у Г.-Г.Гадамера ви можете прочитати:

 

Гадамер Г.- Г. Істина і метод / Ганс-Георг Гадамер; [пер. з нім. Олександр Мокровський]. – К.: Юніверс, 2000. – (Філософська думка). – Т.1: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. — К. : Юніверс, 2000.