Августин вперше проаналізував час у зв’язку із життям індивідуальної душі, її почуттями та намірами. Така душа, в якій віра стимулює розум, яка прагне до істини через відкритість Бога, є особистістю. Саме в даному контексті Августин намагався дослідити пізнання природи часу. Посилання ж на вічність дається лише для того, аби сильніше підкреслити онтологічну недостатність, яка характерна для людського часу. Таким чином, Августин відмовився від розуміння часу, як чогось об’єктивного, що існує «ззовні». Він акцентував на духовному аспекті сприйняття часу, де час існує в духовному світі людини, яка здатна розділяти час на минуле, теперішнє та майбутнє. Філософ писав, що було б правильніше вести мову про три часи: теперішнє минулого, теперішнє теперішнього та теперішнє майбутнього, де пам’ять, споглядання та очікування співвідносяться з даними категоріями часу. Таким чином, ментальні структури стають центром, в якому фіксуються всі аспекти світогляду людської особистості.

 

 

Про час у Августина Блаженого ви можете прочитати:

 

Августин Аврелий.  Исповедь / Августин Аврелий (Блажений); [пер. с лат. А. А. Столяров]. – М.: Канон, 1997.