Мета, що була поставлена Гусерлем, полягала в тому, щоб виявити первинні форми свідомості, в яких так чи інакше представлені часові відмінності – тривалість, послідовність, одночасність, теперішнє, минуле, майбутнє. Йдеться, перш за все, про свідомість, яка конституює час, яка потім розгортається як часова. Тобто, з однієї сторони, йдеться про свідомість часу, а з іншої – про свідомість як часову.  Гусерль виходив з інтенціональної концепції свідомості, основи якої були закладені Ф. Брентано, і ставив перед собою завдання побудови феноменологічної теорії часу, яка не апелювала б до жодних трансцендентних передумов, але конституювалась би на засадах трансцендентальної настанови, досліджуючи сферу чистої свідомості. Тобто, час є трансцендентально-смисловим чинником конституювання сущого, що сприймається, а свідомість конституює час «всередині себе». Час, як принцип реалізації «Я» у світі, має змістовний характер. Так, внутрішня свідомість часу конституює єдність «Я» та світу не лише  у чистих актах, але у структурах самого життя. 

 

 

Про час у Е. Гусерля ви можете прочитати:

 

Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени / Э. Гуссерль; [пер. с нем., вступ. ст. В.И. Молчанов]. –  М.: Риг Логос: Гносис. – М.: 1994.