Плотін першим розглянув проблему народження часу через внутрішній акт душі та її прагнення до самостійного існування. Для нього Душа, як реальний початок «іншого», нерозривно пов’язана з часом - „...власне, спочатку вона сама стала часом, який замінив вічність”. Філософ полемізував з Аристотелем та піддавав критиці ототожнення часу з рухом. Наслідуючи Платона, Плотін співставив сутність часу з вічністю та сполучив його з життям Світової душі, в якій всі людські душі знаходяться у єдності. Але за Платоном, час створений Деміургом, тоді як у Плотіна час виникає через "падіння душі з вічності та у зв’язку з її діяльною активністю у пошуку шляхів для виходу назовні того, у що вона потрапила". Відтак, час у Плотіна поставав як рухомий образ вічності.